Чи то об’єм великий, чи iнтернет-провайдер гальмо повне

«Фотографія – це секрет у секреті. Чим більше вона відкриває, тим менше вам відомо.» Дайана Арбус

У кожного з нас є безлiч фотознiмкiв на яких зображенi нашi рiднi й друзi, днi народження та святкування нового року, подорожi по Українi або по свiту. Вони нiбито й рiзнi але водночас й однаковi. На них зупинено час i частково передана атмосфера. Так, це гарно коли треба освiжити пам’ять, але дивитися на них постiйно не можливо.


Художня фотографiя для мене не просто захоплення чи забавка. Ну, знаєте вона має таку величезну роль, що не ладна навiть зараз влитися в мої слова i речення, це нiбито знiмок, коли його завантажуєш на сайт, не хоче зберiгатись, чи то об’єм великий, чи iнтернет-провайдер гальмо повне. Та я бiльш схиляюся до першого.

Мiй iнтерес до фотографiї з’явився ще у далекому 2004 роцi, коли до моїх рук потрапив плiвковий «кодак». Ми були нерозлучнi ще довгi два роки, доки магазини не почали заповнювати новiтнi технологiї, ще й за бiльш-менш доступними цiнами, отож з 2006 року я дружу з «панасонiком
люмiксом». Знаєте, хоч iнодi ми й сваримося, та все одно наша дружба триває й на сьогоднiшнiй день. Влiтку цього року я потоваришувала, ще з одним фотоапаратом. Вiн не може не приводити у захват. Його скромне iм’я Київ 19м. Не дивлячись на те, що випускається вiн з 1978го року, знiмки робить чiткi й з дуже гарним i цiкавим спецефектом. А ти спробуй закосити у фотошопi пiд плiвку, нiколи не вийде навiть щось схожого з тим, що робить Київ 19м. От такий короткий екскурс по моїм товаришам.

 

Взагалi, чомусь сучасна молодь вважає, що якщо в тебе класна дзеркалка, то й фотографiї пречудовi. Як же вони помиляються... Успiх фотографiї залежить далеко не вiд того яким фотоапаратом ти фотографуєш, а вiд вмiння фотографувати. Людина в уявi вже повинна мати композицiю, бачити майбутню фотографiю, без цього нiяк. А у нас кожен другий має дзеркальний «кенон» чи «нiкон» i не має таланту, але вважає себе гарним фотографом. Можливо колись з’явиться завод для спалювання фотографiв, головне щоб вiн не зламався вiд перенавантаження.

 

Мiй найулюбленiший вид фотозйомки це: макро, портрет i пейзаж. Кожен по своєму особливий та цiкавий. Макро дозволяє побачити те крихiтне, на що ми iнодi не звертаємо уваги. Портрет вiдкриває нам усю красу обличчя людини, показує всi зморшечки та впадинки, доброту очей та щастя яке вони випромiнюють, контури губ, якi у всiх такi рiзнi. Найбiльше зроблених мною фотографiй це пейзаж. Лише на перший погляд вiн здається найлегшим по технiцi, але це далеко не так, дуже багато усього треба урахувати перед тим як натиснути кнопку спуску на фотоапаратi.

Не менш цiкавий процес обробки вже готового фото, коли ти сидиш i намагаєшся якомога краще додати яскравостi, контрасту та насиченостi. Але я взяла собi за правило не змiнювати чогось у фотографiї кардинально, тобто я нiколи нiчого i нiкому не домальовую, бо не бачу в цьому сенсу.

З кожним вдалим фото я стаю трошечки щасливiшою i хто-зна, можливо, колись я переплюну Пiтера Лiка.