Колообiг "я".

коли зимове сонце зазирнуло до кiмнати, а шибки трохи трiщали вiд дисонансу мiж температурою на вулицi та у мене вдома, я розплющив свої очi. завше ранок мiй розпочинався з пiсень Земфiри. не те, щоб я її дуже любив, просто менi подобалась її меланхолiчнiсть. можу навiть сказати, що я навряд чи пiшов на її концерт, як би вона прибула до мого мiста. я б залишився апатичним.
та взагалi мене важко зрозумiти. я читаю сучукрлiт, проте не маю улюбленого автора. поезiю вiдкладаю кудись далеко, до неї я байдужий. окрiм вранiшньої Земфiри я слухаю Oasis, Muse та Radiohead. вiддаю перевагу важкому психологiчному кiнематографу. в моєму убраннi переважає коричневий колiр (я стою на мiсцi, не бажаючи змiн?). працюю. я – редактор одного зi столичних видань. менi 25 рокiв.
в мене є дiвчина, молодша на 3 роки. носить довгий кольоровий шарф, пише вiршi i малює масляними фарбами рiзну дрєбєдєнь. за це я її люблю – за неординарнiсть. вона метр п'ятдесят зростом, голову її увiнчують дреди, на ногах носить кеди "фалєн". п'є малиновий чай, не буває на пиятиках. чудова дiвчинка. коли вперше почув її iм'я, подумав, що жартує – Мавка. пiздєц, як можна було людину Мавкою назвати? я хотiв би познайомитись з її батьками. вони на разi живуть чи то в Австрiї, чи то в Швецiї, не пам'ятаю.
в мене багато друзiв, чи б то пак знайомих, бо друзiв на пальцях рахують, а цих я вже з лiку збився. не буду вдаватися в їхнiй опис, бо в небуття пiде багато слiв.
я стереотипний. прокидаюся буденними ранками о 9:05, п'ю каву, вмиваюся, одягаюся i чимчикую на роботу. я з принципу нiколи не снiдаю. їду завжди одним i тим самим транспортом, хоча вибiр – завались просто. газет не купую (ну, а нащо коли ти сам редактор перiодичного видання?). багато думаю, менi здається, що вiд цього можна здурiти. нi? втiшаю себе.
щодо Мавки. зараз вона здобуває другу вищу освiту i ми рiдко бачимося, це мене трохи бiсить, але я стримуюсь. часто по телефону слухаю рiзнi її студентськi iсторiї. часом, менi навiть здається, що її навчання проходить куди бiльш весело i цiкаво, анiж це було у мене. але це вже таке, не важливе. до речi, її кiт на мене постiйно шипить i гарчить. чому, а?
сьогоднi субота, годинник вiщає про те, що нинi в Українi 11та ранку. податися кудись чи залишитись вдома помiркувати над власним альтер его?
в мене все є, але я втомився вiд себе. забагато тут "я".
все йде по замкненому колу, кожного дня один i той же сюжет.
я щасливий?